"Атомна" експансія Росії: небезпека, яку ми не усвідомлюємо

АЕС Об этом сообщает glavcom.in.ua со ссылкой на СМИ.

Енергетика в руках автократичних режимів стає зброєю. Світ пізнав цю істину ще у 1973 році, коли арабські країни вперше запровадили нафтове ембарго проти Ізраїлю. У реаліях сучасної геополітики нафта більше не є проблемою, проте співробітництво з іншими країнами у галузі енергетики залишається одним з ключових елементів політичної і економічної експансії Росії як у регіональному, так і у глобальному масштабі.

Здавалося б, після гучних корупційних скандалів з "Газпромом", двох україно-російських "газових війн", нещодавнього забруднення російської нафти у нафтогоні "Дружба", цілої низки аварій на ядерних об’єктах РФ і в контексті санкційного режиму, запровадженого проти Москви внаслідок агресії проти України та інших злочинів, скоєних нинішнім російським режимом, в країнах регіону мали б з обережністю ставитись до "пряників" Кремля. Проте realpolitik свідчить про інше – вони з готовністю продовжують розвивати спільні з Росією проекти у галузі атомної енергетики. Деякі з цих проектів викликають занепокоєння з точки зору дотримання технологій будівництва і містять чітки ознаки сумнівних оборуток. Це значно небезпечніше, ніж спільний з Росією видобуток і транспортування нафти і газу. В ядерній енергетиці подолати монополізм майже не можливо.

Наприклад, будівництво атомної станції Аккую у Туреччині. Проект вартістю 22 млрд. доларів, який здійснюється росіянами вже десятий рік, нарешті дійшов до стадії заливки бетоном фундамента майбутньої АЕС. Вперше тріщини у цьому фундаменті виявили у липні минулого року. Турецький регулятор ТАЕК висунув "Росатому" претензії і бетон був перезалитий. Проте, вже через місяць тріщина виникла в іншому місті. Після того сталася несподівана зміна підрядника – ним з російського боку став сумновідомий "Концерн Титан-2".

Фахівці відзначають, що проект Аккую не адаптований до конкретних геологічних і кліматичних умов провінції Мерсін, та й саме рішення про будівництво АЕС у цьому регіоні Туреччини було хибним. Справа у тому, що вода, яка використовуватиметься для охолодження реакторів, потраплятиме у море й до того ж збагачена хімічними речовинами, які шкідливі для морської фауни. Турецькі інженери на умовах анонімності стверджують, що фахівці, які керують будівництвом, є некомпетентними, що й спричиняє постійні проблеми з будівництвом. Все ще залишається невідомим, яким саме чином на станцію поставлятиметься ядерне паливо (скоріше за все морем, через Босфор) і що турки робитимуть з радіоактивними відходами, які неминуче з’являться у процесі експлуатації станції.

Наче недостатньо того, що Росія не виконала своєї обіцянки повністю профінансувати проект Аккую, зажадала податкових пільг для його учасників і фактично примусила уряд ТР підписати угоду на закупівлю електроенергії по ціні майже вдвічі більшою, ніж така сама АЕС вироблятиме в Єгипті, так тепер у справі з’явилися назви компаній та імена осіб, які навіть у Росії мають дуже специфічну репутацію, а саме – сім’я міл’ярдера Григорія Нагинського, яка, фактично, контролює "Концерн Титан-2".

За даними російських ЗМІ, коріння пана Нагинського – у Санкт-Петербурзі, він свого часу працював у Чорнобилі, був заступником скандального міністра оборони РФ Сердюкова, а також російським сенатором. Григорія Нагинського пов’язують також з особами, наближеними до Кремля. Проте значно небезпечніше, що "Концерн Титан-2" має історію скандальних будівництв АЕС, зокрема, у Калінінграді (так звана Балтійська АЕС, яка сьогодні заморжена після "освоєння" 70 млрд. рублів) і у Сосновому Бору під Санкт-Петербургом (Ленінградська АЕС, на якій сталося вже декілька аварій з викидами радіоактивної пари).

Подібні факти ставлять під сумнів не тільки закінчення будівництва Аккую вчасно, до столітття Турецької республікі у 2023 році, але і викликають стурбованість у спеціалістів та сусідів Туреччини у Середземномор’ї з точки зору безпеки її експлуатації.

Не меньш цікавим є те, що у 2015 (!) році, попри запроваджені проти Росії санкції, саме "Концерн Титан-2" став генеральним підрядником на будівництві атомної станції "Ханхіківі-1" вартістю 6,5 млрд. доларів у Фінляндії. З того часу і вже протягом чотирьох років навколо цього проекту виникають різноманітні скандали. Спочатку російська сторона відмовлялась надати дані стосовно кінцевих бенефіціарів компанії-генпідрядника (а це необхідно зробити по фінському законодавству), потім з’явилися свідчення фахівців про низьку якість підготовчих робіт, а також затримку з наданням документації для оформлення необхідної ліцензії на будівництво.

Наразі йдеться про видачу ліцензії у 2021 році, у зв’язку з чим початок експлуатації зсувається на 2028 рік. Слід зазначити, що Фінляндія і так практично на 100% залежить від російького газу, а з будівництвом АЕС залежність її економіки від РФ стане, фактично, напереборною. З урахуванням цього факту стає більш зрозумілим, чому Фінляндія без проблем надала дозвіл на будівництво "Північного потоку-2" і діє більш ніж обережно на політичній арені, коли йдеться про інтереси РФ.

Те саме відбувається на півдні Європи. 19 серпня ц.р. "Росатом" формально подав заявку на тендер щодо будівництва у Болгарії АЕС у місті Белене, яке розташоване на кордоні з Румунією, та й ще на Дунаї. Цей проект було розпочато у 1987 році, проте заморожено у 1990 під тиском ЕС і США. З тих пір декілька разів уряд Болгарії намагався поновити проект, але без успіху. Проте у травні минулого року після зустрічі Путіна і прем’єр-міністра Болгарії Бойко Борисова було проголошено про пріоритетність цього проекту для Болгарії. Його вартість оцінюється у 11 млрд. доларів (майже напевно йдеться про черговий "кредит" від російської сторони).

Сім компаній, серед якиїх є також китайські, французькі та південнокорейські консорціуми, беруть участь у тендері. Цікаво, що наразі немає чіткого бачення стосовно комерційної сторони проекту – учасники тендеру самі мають запропонувати або придбання частки у майбутній компанії по експлуатації АЕС, або контракти на постачання електроенергії. Свого часу у 2009 році майже подібний тендер відбувся у Туреччині, коли лише одна – російська компанія "Росатом" змогла запропонувати умови 100%-го фінансування під певний тариф на електроенергію. Згодом ці умови були радикально змінені у сторону зменшення зобов’язань російської сторони, проте переглядати результати тендеру було визнано недоцільним.

Протягом декількох останніх років Росія на системній основі здійснює "атомну" експансію навіть в Африку. З метою встановлення "партнерських" відносин делегації "Росатому" відвідали більше 12 країн континенту (і серед них Уганда, Руанда, Гана, ПАР, Судан, Ефіопія, Конго, Ангола, Замбія тощо), відкриваючи офіси і зваблюючи африканських лідерів, серед яких багато випускників радянських вищих навчальних закладів, грандіозними проектами на десятки мільярдів доларів.

Наприклад, тільки усуненому від влади за звинуваченнями у корупції президенту ПАР Якобу Зумі було обіцяно будівництво об’єктів енергетичної інфраструктури потужністю 9,6 гігават на суму 75 млрд доларів. Будівництво АЕС у Єгипті здійснюється на умовах російського кредитування у розмірі 85% від вартості проекту у 29 млрд. доларів. "Росатом" навіть розпочав навчання фахівців у галузі атомної енергетики для декількох країн Африки і відкрив там свої представництва, сподіваючись отримати замовлення на будівництво АЕС. Досягти мети наразі вдалося лише у Єгипті та Нігерії, але росіяни не полишають зусилля, які, на думку фахівців, свідчать про тверді наміри зміцнити свою присутність на континенті, який вже став ареною боротьби Китаю, США, частково – Туреччини і Росії. Атомні станції, які і зброя, – це, скоріше, політика, ніж економіка, і це – надовго, якщо не назважди.

Усі наведені вище проекти мають спільні риси. По-перше, це лобіювання на державному рівні, яке, по-друге, супроводжується пропозиціями про надання багатоміл’ярдних кредитів на дуже пільгових умовах. При цьому використовуються фактори політичної та економічної залежності з елементами державної корупції. Їх очевидною метою є зміцнення політичного впливу РФ в інших регіонах світу, насамперед, у стратегічно важливих (ЄС) і перспективних з точки зору освоєння ресурсів (Африка). Для України важливо розуміти, що "атомна" експансія є не менш загрозливим фактором збільшення російського впливу у нашому безпосередньому оточенні, ніж "Північний потік-2" і "Турецький потік", і враховувати цю обставину при виробленні власної політики і стратегії національної безпеки.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube

Сергый КОРСУНСЬКИЙ



Джерело статті: “http://uainfo.org/blognews/1570265874--atomna-ekspansiya-rosiyi-nebezpeka-yaku-mi-ne-usvidomlyuemo.html”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя